Віла, Вілі (Віль) — мужчынскае імя і вытворнае ад яго прозьвішча.

Willo
Паходжаньне
Мова(-ы) германскія
Іншыя формы
Варыянт(ы) Вілі, Віль
Зьвязаныя імёны Вілейка, Вілян / Вілень / Вілун, Вілянт, Віляш, Вільбут, Вілгайла, Вільгейда, Вільгерд, Вільгет, Вільгод, Вілім, Вілаўд, Вілят, Вількін, Віліман, Вілімонт
Будзівіл, Бутвіл, Войшвіл, Гудвіл, Гедзівіл, Гірвіл, Гердвіл, Гінівіл, Гродвіл, Давіл, Дротвіл, Ірвіл, Канвіл, Кінцівіл, Манвіл, Монтвіл, Нарвіл, Радзівіл, Сарвіла, Скалдвіл, Станвіла, Сурвіла, Таўтвіл, Эйтвіл, Явіл
Зьвязаныя артыкулы
якія пачынаюцца з «Віла»

Паходжаньне рэдагаваць

Асноўны артыкул: Імёны ліцьвінаў

Віла або Вілі (Willo, Wilo, Wili) — імя германскага паходжаньня[1]. Іменная аснова -віл- паходзіць ад гоцкага wilja 'воля'[2]. Сярод ліцьвінаў бытавалі імёны Вілейка (Вілек), Вілян, Вілень, Вілун (Вілюн), Вілянт, Віляш, Вільбут, Вільгейда, Вільгерд (Вільгард), Вільгет, Вільгод, Вілім (Вілем, Вілям, Вільгельм), Віляўд, Вількін, Віліман, Вілімонт, Вілят, Гудвіл, Гервіл, Давіл, Ірвіл, Мунтвіл, Радзівіл, Сарвіла, Сурвіла, Таўцівіл, Явіл. Адзначаліся германскія імёны Wilico (Willeke), Willana, Wilennus, Wilun, Wilant, Willusch, Willebut, Williheid, Vilgerd (Vilgard), Wilgyth, Willegod, Willem (Wilhelm), Wiliaud, Wilkin, Wiliman, Willimunt, Wiliat, Goedwil (Góðvili), Garwilus, Davila (Dauwila), Irvil, Muntwil, Ratwilius, Sarvilo, Surville, Theudowills, Jovila[a]. Апроч таго, існуе іменная аснова вел-, якая можа паходзіць ад асновы -віл-[7].

Адпаведнасьць імя Віл германскаму імю Willo сьцьвердзіў францускі лінгвіст-германіст Раймонд Шмітляйн, які на падставе шматгадовых дасьледаваньняў прыйшоў да высноваў пра германскае паходжаньне літоўскіх уласных імёнаў[8].

Этымалягічны слоўнік старапольскіх асабовых імёнаў, выдадзены Польскай акадэміяй навук, адзначае гістарычнае бытаваньне ў Польшчы германскіх імёнаў Wilich, Wilin, Willuno, Wilasz (Wilusz, Wilisz), Wilberta, Wilburg (Wilburgis), Wilim (Wilem, Willem, Wilhelm, Willehelm, Wilam, Wilaham, Wilhalm, Welhelm), Willer[9], Wilkin (Willekin[10]), Wilrich[9].

У Прусіі бытавалі імёны Willico[b] (1348 год)[12], Wilind[c][12], Wilune / Willune / Willuno / Willun[d] (1301, 1341, 1346, 1348, 1353, 1357, 1360, 1364, 1384 і 1396 гады)[14][15], Willuso / Willusch[e] (1320 і 1392 гады)[17], Wiligot[f] (1385 і 1388 гады)[12], Willam[g] (1359 год)[12], Wilkyn / Wilkine[h] (1393 год)[12], Willemunt[i] (1354 год)[12], Wiltaute / Wiltaut[j] (1315 і 1380 гады)[23][17], Wiltut / Wiltuthe[k] (1397 год)[17], Dawille[l] (1398 год)[26], Tawtewille / Teutewil / Tautewille[m] (1360, 1363 і 1379 гады)[28][29]. У 1579 годзе ў Каралявецкім унівэрсытэце навучаўся Matthias Will, Cosselauiensis Borussus, у 1622 годзе — Georgius Wille, Bartensteinensis Borussus, у 1642 годзе — Gregorius Willius, Nordenburgensis Prussus[30].

Варыянты імя ў гістарычных крыніцах: Мишку Воишнаровичу два чоловеки: Виля з братаничомъ (1440—1492 гады)[31]; бояре ясвонские на имя Петръ Вилевич (30 траўня 1496 году)[32]; люди нашы у Волковыиском повете… а Вилевичов (26 сьнежня 1504 году)[33]; чотыри земли пустыхъ… а Виловщину (2 верасьня 1515 году)[34]; Бортко Виловичъ[35], Анъдрушко Вилевичъ[36] (1528 год); Матей Петровичъ Вилевичъ (1567 год)[37]; Cimoch Wilicz (1641 год)[38]; Самуйло Вилов сын Полупято (1655 году)[39]; Jan Wila (27 чэрвеня 1661 году)[40]; Williszki (1744 год)[41]; Ludovica Wiłłowiczowna (16 лістапада 1782 году)[42][n].

Носьбіты рэдагаваць

Прыдомкам Віл карыстаўся шляхецкі род Сабяшанскіх зь Люблінскага ваяводзтва[62].

Віловічы — парафіяне царквы ў Лапічах (Меншчына) на 1870—1883 гады[63].

Віловічы (Wiłowicz, Wiłłowicz) — літоўскі шляхецкі род зь Вільні і Віленскага павету[64].

На гістарычнай Вількаміршчыне існуе вёска Вілі.

Заўвагі рэдагаваць

  1. ^ Таксама адзначаліся германскія імёны Alawill (Ala-will), Aruilli (Ar-uilli)[3], Gibowils (Gibo-wils)[4], Gontuila (Gont-uila)[5], Invilja (In-vilja), Pazwil (Paz-wil), Tharuila (Thar-uila)[6]
  2. ^ Адзначалася старажытнае германскае імя Wilico[11]
  3. ^ Адзначалася старажытнае германскае імя Wilind[11]
  4. ^ Адзначалася старажытнае германскае імя Wilun[13]
  5. ^ Адзначалася германскае імя Willusch[16]
  6. ^ Адзначалася старажытнае германскае імя Willegod[18] (Willigut[19])
  7. ^ Адзначалася старажытнае германскае імя Willem[20]
  8. ^ Адзначалася старажытнае германскае імя Willikin[11]
  9. ^ Адзначалася старажытнае германскае імя Willimund[21]
  10. ^ Адзначалася германскае імя Wiltolt[22]
  11. ^ Адзначалася старажытнае германскае імя Vilithuta[24]
  12. ^ Адзначалася старажытнае германскае імя Davila (Dauwila)[25]
  13. ^ Адзначалася старажытнае германскае імя Theudowills[27]
  14. ^ Таксама:
    • Вілавід: Виловид (1440—1492 гады)[43];
    • Вілгінт (адзначалася старажытнае германскае імя Willekind[44]): Szczęsny Wilgint (1621 год)[45];
    • Бівіль: Валентынъ Бивилевичъ… Стась Бивилевичъ (1567 год)[46], Andrzej Biwil… Mikołaj Biwil (1667 год)[47], Adam Biwil… Kazimierz Biwil (30 чэрвеня 1734 году)[48], у актах Вялікага Княства Літоўскага ўпамінаўся маёнтак Бівілевічы ў Ковенскім павеце[49];
    • Жвілголд (адзначалася старажытнае германскае імя Wiliaud[50], параўн.: Dawid Żminigajło Jawgiel, т. б. z Minigajła[51]): бояре господарьскии Вилькомирского повета Хрщонъ Жвилкголдовичь (каля 1514 году)[52];
    • Зычылавіл: бояре его милости: Ян Зычиловил (18 кастрычніка 1533 году)[53];
    • Праствіл: Андрей Мартиновичъ з Проствиловичъ (1567 год)[54];
    • Прэйвіл: Mikolay Preywilowic (4 сьнежня 1554 году)[55];
    • Стангвіл: Nos… Georgii Stangwylowicz (9 жніўня 1503 году)[56];
    • Стрыгівіл: Strigiwil Boreiconis 18 студзеня 1401 году)[57];
    • Стэгвіл: Станислав Стекгвил (1524—1566 гады)[58], войтъ Янъ Стекгвиловичъ (1554 год)[59]
  15. ^ «Ibi primum oppidum Wilno, quod et in hanc diem caput genti est, ex nomine Villii Ducis, quo auctore et Italiam deseruerant et regiones illas ingressi fuerant, condidere, fluminibus quoque circa illud fluentibus, Villia et Wilno, ex eiusdem Ducis nomine, indidere nomina»[60]

Крыніцы рэдагаваць

  1. ^ Förstemann E. W. Altdeutsches Namenbuch. Bd. 1: Personennamen. — Bonn, 1900. S. 1591.
  2. ^ Дайліда А. Пачаткі Вялікага княства Літоўскага: ад стварэння да Крэўскай уніі / Рэц. С. Тарасаў. — Менск, 2019. С. 17.
  3. ^ Gunter M. Studien zu den theriophoren Personennamen der Germanen. — Köln, 1970. S. 39.
  4. ^ Gamillscheg E. Romania Germanica. Bd. 3: Die Burgunder, Schlußwort. — Berlin und Leipzig, 1936. S. 120.
  5. ^ Piel J. M., Kremer D. Hispano-gotisches Namenbuch. Der Niederschlag des Westgotischen in den alten und heutigen Personen- und Ortsnamen der Iberischen Halbinsel. — Heidelberg, 1976. S. 170.
  6. ^ Förstemann E. W. Altdeutsches Namenbuch. Bd. 1: Personennamen. — Bonn, 1900. S. 1592.
  7. ^ Förstemann E. W. Altdeutsches Namenbuch. Bd. 1: Personennamen. — Bonn, 1900. S. 1551.
  8. ^ Schmittlein R. Toponymes finnois et germaniques en Lituanie // Revue internationale d’onomastique. Nr. 2, 1948. P. 102.
  9. ^ а б Słownik etymologiczno-motywacyjny staropolskich nazw osobowych. T. 5: Nazwy osobowe pochodzenia niemieckiego. — Kraków, 1997. S. 288.
  10. ^ Słownik etymologiczno-motywacyjny staropolskich nazw osobowych. T. 7: Suplement. Rozwiązanie licznych zagadek staropolskiej antroponimii. — Kraków, 2002. S. 620.
  11. ^ а б в Förstemann E. W. Altdeutsches Namenbuch. Bd. 1: Personennamen. — Bonn, 1900. S. 1593.
  12. ^ а б в г д е Trautmann R. Die altpreußischen Personennamen. — Göttingen, 1925. S. 117.
  13. ^ Förstemann E. W. Altdeutsches Namenbuch. Bd. 1: Personennamen. — Bonn, 1900. S. 1144, 1593.
  14. ^ Trautmann R. Die altpreußischen Personennamen. — Göttingen, 1925. S. 117—118.
  15. ^ Pierson W. Altpreußischer Namenkodex // Zeitschrift für Preußische Geschichte und Landeskunde. — Berlin, 1873. S. 735.
  16. ^ Reichert H. Die deutschen Familiennamen: nach breslauer quellen des 13. und 14. Jahrhunderts. — Breslau, 1908. S. 9, 23, 56.
  17. ^ а б в Trautmann R. Die altpreußischen Personennamen. — Göttingen, 1925. S. 118.
  18. ^ Searle W. G. Onomasticon anglo-saxonicum. — Cambrigde, 1897. P. 498.
  19. ^ Förstemann E. W. Altdeutsches Namenbuch. Bd. 1: Personennamen. — Bonn, 1900. S. 1599.
  20. ^ Förstemann E. W. Altdeutsches Namenbuch. Bd. 1: Personennamen. — Bonn, 1900. S. 1602.
  21. ^ Förstemann E. W. Altdeutsches Namenbuch. Bd. 1: Personennamen. — Bonn, 1900. S. 1604.
  22. ^ Scheffler-Erhard C. Alt-Nürnberger Namenbuch. — Nürnberg, 1959. S. 16.
  23. ^ Pierson W. Altpreußischer Namenkodex // Zeitschrift für Preußische Geschichte und Landeskunde. — Berlin, 1873. S. 736.
  24. ^ Förstemann E. W. Altdeutsches Namenbuch. Bd. 1: Personennamen. — Bonn, 1900. S. 1606.
  25. ^ Förstemann E. W. Altdeutsches Namenbuch. Bd. 1: Personennamen. — Bonn, 1900. S. 406.
  26. ^ Trautmann R. Die altpreußischen Personennamen. — Göttingen, 1925. S. 23.
  27. ^ Gamillscheg E. Romania Germanica. Bd. 3: Die Burgunder, Schlußwort. — Berlin und Leipzig, 1936. S. 152.
  28. ^ Pierson W. Altpreußischer Namenkodex // Zeitschrift für Preußische Geschichte und Landeskunde. — Berlin, 1873. S. 725.
  29. ^ Trautmann R. Die altpreußischen Personennamen. — Göttingen, 1925. S. 104.
  30. ^ Die matrikel der Universität Königsberg i. Pr. Bd. 1: Die Immatrikulationen von 1544—1656. — Leipzig, 1910. S. 68, 261, 436.
  31. ^ Lietuvos Metrika. Knyga 3 (1440—1498). — Vilnius, 1998. P. 60.
  32. ^ Lietuvos Metrika. Knyga 6 (1494—1506). — Vilnius, 2007. P. 141.
  33. ^ Lietuvos Metrika. Knyga 5 (1427—1506). — Vilnius, 2014. P. 375.
  34. ^ Lietuvos Metrika. Knyga 9 (1511—1518). — Vilnius, 2002. P. 265.
  35. ^ Перапіс войска Вялікага княства Літоўскага 1528 года. Метрыка Вялікага княства Літоўскага. Кн. 523. — Менск, 2003. С. 170.
  36. ^ Перапіс войска Вялікага княства Літоўскага 1528 года. Метрыка Вялікага княства Літоўскага. Кн. 523. — Менск, 2003. С. 172.
  37. ^ Литовская метрика. Отд. 1. Ч. 3. — Петроград, 1915. С. 617.
  38. ^ Ординация королевских пущ: в лесничествах бывшего Великого Княжества Литовского. — Вильна, 1871. С. 80.
  39. ^ Памятники истории Восточной Европы. Источники 15-17 вв. Том 4. (Monumena Historica Res Gestas Europae Orientalis Illustrantia). Крестоприводная книга шляхты Великого княжества Литовского 1655 г. — Москва — Варшава, 1999. С. 55, 241.
  40. ^ Акты издаваемые Виленской археографической комиссией. Т. 3. — Вильна, 1870. С. 398.
  41. ^ Diecezja Wileńska, 1744, Pawet, 20 лютага 2011 г.
  42. ^ Sẽnosios Pasvalio bažnyčios knygos. X. 1776—1793 metų jungtuvių metrikų knyga. — Savilaida, 2016. P. 25.
  43. ^ Lietuvos Metrika. Knyga 3 (1440—1498). — Vilnius, 1998. P. 33.
  44. ^ Förstemann E. W. Altdeutsches Namenbuch. Bd. 1: Personennamen. — Bonn, 1900. S. 1597.
  45. ^ Rejestry popisowe pospolitego ruszenia szlachty Wielkiego Księstwa Litewskiego z 1621 r. — Warszawa, 2015. S. 112.
  46. ^ Литовская метрика. Отд. 1. Ч. 3. — Петроград, 1915. С. 738.
  47. ^ Błaszczyk G. Herbarz szlachty żmudzkiej. T. 1. — Warszawa, 2015. S. 209.
  48. ^ Akta sejmiku kowieńskiego z lat 1733—1795. — Warszawa, 2019. S. 43.
  49. ^ Indeks alfabetyczny miejscowości dawnego wielkiego Księstwa Litewskiego: A—K (Abakanowicze — Kujany). Wilno, 1929. S. 22.
  50. ^ Förstemann E. W. Altdeutsches Namenbuch. Bd. 1: Personennamen. — Bonn, 1900. S. 1598.
  51. ^ Akta zjazdów stanów Wielkiego Księstwa Litewskiego. T. 2. — Warszawa, 2009. S. 303, 443.
  52. ^ Литовская метрика. Т. 1. — СПб., 1903. С. 168.
  53. ^ Lietuvos Metrika. Knyga 227 (8) (1533—1535). — Vilnius, 1999. P. 59.
  54. ^ Литовская метрика. Отд. 1. Ч. 3. — Петроград, 1915. С. 849.
  55. ^ Istorijos archyvas. T. 1: XVI amžiaus Lietuvos inventoriai. — Kaunas, 1934. P. 73.
  56. ^ Kodeks dyplomatyczny katedry i diecezji Wilenskiej. T. 1, z. 3: 1501—1507. — Kraków, 1948. S. 667.
  57. ^ Akta unji Polski z Litwą, 1385—1791. — Kraków, 1932. S. 37.
  58. ^ Popisy wojskowe pospolitego ruszenia Wielkiego Księstwa Litewskiego (1524—1566). — Białystok, 2018. S. 98.
  59. ^ Археографический сборник документов, относящихся к истории Северо-западной Руси. Т. 8. — Вильна, 1870. С. 84.
  60. ^ Joannis Długosz Senioris Canonici Cracoviensis Opera Omnia. T. 12. — Cracoviae, 1876. P. 474.
  61. ^ Яўген Анішчанка, Езерское лесничество Гродненской экономии. Инвентарь 1668 г., Архіў гісторыка Анішчанкі, 3 сьнежня 2016 г.
  62. ^ Stekert A. Przydomki polskie, litewskie i rusińskie. — Kraków, 1897. S. 132.
  63. ^ Яўген Анішчанка, церковь Лапичи Игуменского уезда. Прихожане, Архіў гісторыка Анішчанкі, 10 чэрвеня 2015 г.
  64. ^ Malewski Cz. Rodziny szlacheckie na Litwie w XIX wieku. — Warszawa, 2016. S. 849.