Вільда
Вільда (Вілда, Вільдзь), Вільта (Вільць) — мужчынскае імя і вытворнае ад яго прозьвішча.
| Вільда лац. Vilda | |
| Wildo | |
| Паходжаньне | |
|---|---|
| Мова(-ы) | германскія |
| Іншыя формы | |
| Варыянт(ы) | Вілда, Вільдзь, Вільта, Вільць |
| Зьвязаныя імёны | Вільцейка, Вілтаўт Овільт, Эйвільд, Явільт |
| Зьвязаныя артыкулы | |
| якія пачынаюцца з «Вільда» | |
Паходжаньне рэдагаваць
- Асноўны артыкул: Імёны ліцьвінаў
Вілда або Вілта, пазьней Вільда (Wildo[1], Wilto, Wilde) — імя германскага паходжаньня[2]. Іменная аснова -вілд- (-вілт-) паходзіць ад гоцкага wilþeis 'дзікі'[3]. Сярод ліцьвінаў бытавалі імёны Вільцейка, Вілталт, Овільт, Эйвільд (Эвільд), Явільт. Адзначаліся германскія імёны Wildike, Wiltolt, Ovild, Evilda, Awild[a].
Этымалягічны слоўнік старапольскіх асабовых імёнаў, выдадзены Польскай акадэміяй навук, адзначае гістарычнае бытаваньне ў Польшчы германскіх імёнаў Wild (Wilde, Wildo, Wilda), Hewiltus[6].
У Прусіі бытавалі імёны Wiltico / Wilticke[b][8], Wiltut / Wiltuthe[c] (1397 год)[8]. У 1634 годзе ў Каралявецкім унівэрсытэце навучаўся Christophorus Wilde, Ortelsburgensis Borussus, у 1654 годзе — Philippus Bartholomeus Wilde, Schiffenburga-Prussus[10].
Варыянты імя ў гістарычных крыніцах: земль пустых в Оболцохъ… а Дробышевы Вилтевича (12 жніўня і 17 верасьян 1519 году)[11]; Wilthowa (1563 год)[12]; Jan Wildziewicz (1690 год)[13]; Andreas Wiłda (1707 год)[14]; u Baltazara Wiłdy soli… u jmci pana Wildy kupca Ryzkiego… Wildzie… Baltarza Wildy (4 лістапада 1777 году)[15]; Thomas Wildziewicz (6 жніўня 1790 году)[16][17]; Szymon Wildziewicz budowniczy witebski (17 лістапада 1790 году)[18][d].
Носьбіты рэдагаваць
- Валенці Вільда — вайсковы і дзяржаўны дзяяч Рэчы Паспалітай, маёр войскаў каронных, пісар дэкрэтавы зямянскі смаленскі ў 1792 годзе[29]
- Валенці Вільда — прэор Гарадзенскага кляштару камэдулаў у 1794 годзе[30]
Вільдзевічы (Wildziewicz) гербу Вянява — літоўскі шляхецкі род[31].
На гістарычнай Віленшчыне існуе вёска Вільдзішкі.
Заўвагі рэдагаваць
- ^ Таксама адзначаліся германскія імёны Wildilo[1], Wiltune[4], Wildbertus (Wild-bertus), Wildemarius (Wilde-marius), Wildrada (Wild-rada)[5]
- ^ Адзначалася германскае імя Wildike[7]
- ^ Адзначалася старажытнае германскае імя Vilithuta[9]
- ^ Таксама:
- Жвілт (параўн.: Dawid Żminigajło Jawgiel, т. б. z Minigajła[19]): доилиды Жвилтовичи (1440—1492 гады)[20];
- Вілдзень (адзначалася старажытнае германскае імя Vuildanus[5]): Samayten gegeben, Wilthennen bruder (20 сакавіка 1400 году)[21], homines… Pieszko Wildenicz (3 чэрвеня 1510 году)[22];
- Вілтар (адзначалася старажытнае германскае імя Wildhari[23]): Юрко Вилтаренко (1649 год)[24];
- Вілтэйт: Dobko Wiltheytowic (1558 год)[25];
- Манстывілд: cum Monstiwyld[26], Monstwid[27], Monstwild[28] (2 кастрычніка 1413 году)
Крыніцы рэдагаваць
- ^ а б Morlet M.-T. Les noms de personne sur le territoire de l’ancienne Gaule. T. III: Les noms de personnes contenus dans les noms de lieux. — Paris, 1985. P. 473.
- ^ Förstemann E. W. Altdeutsches Namenbuch. Bd. 1: Personennamen. — Bonn, 1900. S. 1591.
- ^ Дайліда А. Пачаткі Вялікага княства Літоўскага: ад стварэння да Крэўскай уніі / Рэц. С. Тарасаў. — Менск, 2019. С. 17.
- ^ Barber H. British Family Names: Their Origin and Meaning, with Lists of Scandinavian, Frisian, Anglo-Saxon and Norman Names. — Longon, 1894. P. 56.
- ^ а б Morlet M.-T. Les noms de personne sur le territoire de l’ancienne Gaule du VIe au XIIe siècle. T. I: Les noms issus du germanique continental et les créations gallo-germaniques. — Paris, 1971. P. 224.
- ^ Słownik etymologiczno-motywacyjny staropolskich nazw osobowych. T. 5: Nazwy osobowe pochodzenia niemieckiego. — Kraków, 1997. S. 103, 288.
- ^ Gottschald M. Deutsche Namenkunde: Unsere Familiennamen nach ihrer Entstehung und Bedeutung. — Berlin, 1971. S. 611.
- ^ а б Trautmann R. Die altpreußischen Personennamen. — Göttingen, 1925. S. 118.
- ^ Förstemann E. W. Altdeutsches Namenbuch. Bd. 1: Personennamen. — Bonn, 1900. S. 1606.
- ^ Die matrikel der Universität Königsberg i. Pr. Bd. 1: Die Immatrikulationen von 1544—1656. — Leipzig, 1910. S. 356, 538.
- ^ Lietuvos Metrika. Knyga 25 (1387—1546). — Vilnius, 1998. P. 163—164.
- ^ Писцовая книга Гродненской экономии с прибавлениями, изданная Виленской Комиссией для разбора древних актов. Ч. 2. — Вильна, 1882. С. 328.
- ^ Metryka Litewska. Rejestry podymnego Welkiego Ksiestwa. Województwo wileńskie 1690 r. — Warszawa, 1989. S. 239.
- ^ Pasvalio Šv. Jono Krikštytojo parapijos jungtuvių įrašai 1706—1729 m., Nepriklausomas virtualus archyvas GENMETRIKA
- ^ Историко-юридические материалы, извлеченные из актовых книг губерний Витебской и Могилевской, хранящихся в Центральном архиве в Витебске. Вып. 19. — Витебск, 1889. С. 301, 304, 306.
- ^ Sẽnosios Pasvalio bažnyčios knygos. X. 1776—1793 metų jungtuvių metrikų knyga. — Savilaida, 2016. P. 55.
- ^ Sẽnosios Pasvalio bažnyčios knygos. IX. 1788—1794 metų mirties metrikų knyga. — Savilaida, 2016. P. 22.
- ^ Lietuvos Didžiosios Kunigaikštystės seimelių instrukcijos (1788—1790). — Vilnius, 2015. P. 55.
- ^ Akta zjazdów stanów Wielkiego Księstwa Litewskiego. T. 2. — Warszawa, 2009. S. 303, 443.
- ^ Lietuvos Metrika. Knyga 3 (1440—1498). — Vilnius, 1998. P. 52.
- ^ Das Marienburger Tresslerbuch der Jahre 1399—1409. — Königsberg, 1896. S. 70.
- ^ Rowell S. C. Acta primae visitationis diocesis vilnensis anno domini 1522 peractae. Vilniaus Kapitulos Archyvo Liber IIb atkūrimas. — Vilnius, 2015. P. 125.
- ^ Morlet M.-T. Les noms de personne sur le territoire de l’ancienne Gaule. T. III: Les noms de personnes contenus dans les noms de lieux. — Paris, 1985. P. 473.
- ^ Реєстр Війська Запорозького 1649 року. — К., 1995. С. 111.
- ^ Писцовая книга Гродненской экономии с прибавлениями, изданная Виленской Комиссией для разбора древних актов. Ч. 1. — Вильна, 1881. С. 415.
- ^ Akta unji Polski z Litwą, 1385—1791. — Kraków, 1932. S. 54.
- ^ Akta unji Polski z Litwą, 1385—1791. — Kraków, 1932. S. 57.
- ^ Akta unji Polski z Litwą, 1385—1791. — Kraków, 1932. S. 70.
- ^ Urzędnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego: Spisy. T. 4. Ziemia smoleńska i województwo smoleńskie XIV—XVIII wiek. — Warszawa, 2003. S. 123.
- ^ Яўген Анішчанка, Духовенство Гродненского повета в восстании 1794 г., Архіў гісторыка Анішчанкі, 22 лістапада 2016 г.
- ^ Ciechanowicz J. Rody rycerskie Wielkiego Księstwa Litewskiego. T. 5. — Rzeszów, 2001. S. 360.