Вела
Вела, Вел (Вель) — мужчынскае імя.
| Вела лац. Vieła | |
| Welo | |
| Паходжаньне | |
|---|---|
| Мова(-ы) | германскія |
| Іншыя формы | |
| Варыянт(ы) | Вел, Вель |
| Вытворныя формы | Валь |
| Зьвязаныя імёны | Велейка, Велянт, Велют, Вяльмонт, Велерат |
| Зьвязаныя артыкулы | |
| якія пачынаюцца з «Вела» | |
Паходжаньне
рэдагавацьВела (Welo) — імя германскага паходжаньня[1]. Іменная аснова вел- паходзіць ад стараісьляндзкага welja 'абіраць' або стараангельскага wela 'багацьце, дастатак'[2]. Сярод ліцьвінаў бытавалі імёны Велейка (Веліка), Велянт, Велют, Вяльмонт, Велерат. Адзначаліся германскія імёны Weleka (Weliko), Welant, Welut, Welamunt, Welarat. Іменная аснова вел- таксама магла ўтварыцца ад асновы -віл-[1].
Этымалягічны слоўнік старапольскіх асабовых імёнаў, выдадзены Польскай акадэміяй навук, адзначае гістарычнае бытаваньне ў Польшчы германскіх імёнаў Welke[3], Wielusz[4].
У Прусіі бытавалі імёны: Wele, Welun / Welune (1339, 1370, 1396, 1404 і 1425 гады), Walithe (1328 год), Welot (1339 год), Walgenne (1400 год), Waliot / Welyod[a] (1382 і 1399 гады), Walgoth[b] (1363 год)[9].
У Ноўгарадзе ў XIV ст. адзначалася германскае (паўночнагерманскае) імя Вельют (Veljotr)[10].
Варыянты імя ў гістарычных крыніцах: Вел Мончович (1537 год)[11]; слугу на имя Веля Миновича шляхтича (1567 год)[12]; ку сеножати подданого пана Тихона Корсака, хоружого повету Менского Яна Веловича, старца (30 ліпеня 1586 году)[13]; Kazimierz Wiełowicz (1621 год)[14]; na miejscu P. Augustyna Wiełowicza… Piotr Wiełowicz… Dawid Wiełowicz (1690 год)[15][c].
Носьбіты
рэдагавацьВяловічы (Wiełowicz) — літоўскі шляхецкі род з Ашмянскага павету[19].
Велі (Wiel) і Вяловічы (Wiełłowicz, Wiełowicz) гербаў Порай, Рудніца, Стрэмя і Шранява — літоўскія шляхецкія роды зь Вільні і Віленскага павету[20].
Вялёвічы — літоўскі шляхецкі род[21].
Заўвагі
рэдагавацьКрыніцы
рэдагаваць- ^ а б Förstemann E. W. Altdeutsches Namenbuch. Bd. 1: Personennamen. — Bonn, 1900. S. 6, 1551.
- ^ Morlet M.-T. Les noms de personne sur le territoire de l’ancienne Gaule du VIe au XIIe siècle. T. I: Les noms issus du germanique continental et les créations gallo-germaniques. — Paris, 1971. P. 220.
- ^ Słownik etymologiczno-motywacyjny staropolskich nazw osobowych. T. 5: Nazwy osobowe pochodzenia niemieckiego. — Kraków, 1997. S. 277.
- ^ Słownik etymologiczno-motywacyjny staropolskich nazw osobowych. T. 7: Suplement. Rozwiązanie licznych zagadek staropolskiej antroponimii. — Kraków, 2002. S. 614.
- ^ Förstemann E. W. Altdeutsches Namenbuch. Bd. 1: Personennamen. — Bonn, 1900. S. 1518.
- ^ Searle W. G. Onomasticon anglo-saxonicum. — Cambrigde, 1897. P. 477.
- ^ Förstemann E. W. Altdeutsches Namenbuch. Bd. 1: Personennamen. — Bonn, 1900. S. 1517.
- ^ Schramm G. Zweigliedrige Personennamen der Germanen. — Berlin, 2013. S. 147, 286.
- ^ Trautmann R. Die altpreußischen Personennamen. — Göttingen, 1925. S. 114—116.
- ^ Мельникова Е. А. Скандинавские рунические надписи: Новые находки и интерпретации. Тексты, перевод, комментарий. — М., 2001. С. 211, 373.
- ^ Mackavičius A. Žemaitijos valsčių surašymas 1537—1538 m. — Vilnius, 2003. P. 120.
- ^ Литовская метрика. Отд. 1. Ч. 3. — Петроград, 1915. С. 812.
- ^ Акты издаваемые Виленской комиссией для разбора древних актов. Т. 26. — Вильна, 1899. С. 339.
- ^ Rejestry popisowe pospolitego ruszenia szlachty Wielkiego Księstwa Litewskiego z 1621 r. — Warszawa, 2015. S. 97.
- ^ Metryka Litewska. Rejestry podymnego Welkiego Ksiestwa. Księstwo Żmudzkie 1690 r. — Warszawa, 2009. S. 130, 171, 175.
- ^ Diecezja Wileńska, 1744, Pawet, 20 лютага 2011 г.
- ^ Тяжбы литовских крестьян и жителей местечек с управителями имений: сборник документов. Ч. 3. — Вильнюс, 1959. С. 74.
- ^ Förstemann E. W. Altdeutsches Namenbuch. Bd. 1: Personennamen. — Bonn, 1900. S. 1551.
- ^ Malewski Cz. Rodziny szlacheckie na Litwie w XIX wieku. — Warszawa, 2016. S. 364.
- ^ Malewski Cz. Rodziny szlacheckie na Litwie w XIX wieku. — Warszawa, 2016. S. 846.
- ^ Сьпіс шляхецкіх родаў, прозьвішчы якіх пачынаюцца на В, Згуртаваньне беларускай шляхты