Эйбут
Эйбут (Эйбат, Эйпут), Айбут — мужчынскае імя і вытворнае ад яго прозьвішча.
| Эйбут лац. Ejbut | |
| Acbuto | |
| Паходжаньне | |
|---|---|
| Мова(-ы) | германскія |
| Утворанае ад | Akko + Buto Akko + Bodo |
| Іншыя формы | |
| Варыянт(ы) | Эйбат, Айбут, Эйпут |
| Вытворныя формы | Якбут |
| Зьвязаныя імёны | Ботэй |
| Зьвязаныя артыкулы | |
| якія пачынаюцца з «Эйбут» | |
Паходжаньне
рэдагавацьАгібод, Акбод, Агабота або Акбута (Agibodus[1], Agibodio[2], Acbod, Agoboto[3], Acbuto[4]) і Бутэй (Bótey[5][6]) — імёны германскага паходжаньня[7]. Іменная аснова -эйх- (-эй-) (імёны ліцьвінаў Эйгерд, Эйман, Эймунт; германскія імёны Eygerd, Eimann, Eymunt) адпавядае аснове ег- (аг-, ек-) (утварылася ў выніку пераходу g' > j[8]) і паходзіць ад гоцкага agi 'лязо, булат, меч'[9], а аснова -бут- (-бот-) (імёны ліцьвінаў Бутвід, Бутрык, Вільбут; германскія імёны Botvid, Butariks, Willebut) — ад усходнегерманскага but- з значэньнем 'корань, камель' (гепідзкае butilo 'камель')[10] або ад асновы -буд- (-бод-)[11].
Адпаведнасьць імя Айбут германскаму імю Acbod сьцьвердзіў францускі лінгвіст-германіст Раймонд Шмітляйн, які на падставе шматгадовых дасьледаваньняў прыйшоў да высноваў пра германскае паходжаньне літоўскіх уласных імёнаў[12].
У Прусіі бытавала імя Eybot / Eybud (1419 і 1425 гады)[13].
Варыянты імя ў гістарычных крыніцах: Eybut (30 студзеня 1384 году)[14]; чоловеки… Геибут (20 чэрвеня 1413—1424 гадоў[15] паводле выпісу 30 студзеня 1607 году)[16]; у Кнетонскои волости люди Овняне, 30 и чотыри чоловеки куничников, на имя… а Ебута[17], Кгетолту чоловекъ Еибутъ[18] (1440—1492 гады); homines nominibus nuncupatos Eybuth (1455—1456 гады)[19]; чоловековъ Мемижское и Свирянское волости… а Богдана Оuбутовича (5 ліпеня 1507 году)[20]; людеи нашыхъ Слонимъцовъ… а Олизара Еипутовича (4 чэрвеня 1511 году)[21]; у Троцком повете… пустовщинъ… а Оибутовщины (25 красавіка 1513 году)[22]; Якбут Юревич (1538 год)[23]; люди… Янъ Аибутовичъ (21 траўня 1539 году)[24]; люди… Яна Еибутовича… Станислава Еибутовича (2 лютага 1553 году)[25]; Щепъ, а Павелъ Ейбутовичи… тыхъ подданыхъ Щепа а Павла Ейбутовичовъ (20 сакавіка 1585 году)[26]; земенина господарьского повету Упитского Лаврына Мацковича Чепа Ейбутовича (15 траўня 1585 году)[27]; на име Боня Яновича Ейбутовича (18 жніўня 1585 году)[28]; Paweł Eybut… Daniel Eybut (20 кастрычніка 1655 году)[29]; Eybutowicz… Aybutowycz (1671—1681 гады)[30]; Aleksander Eybutowicz[31], Bartłomiej Heybut… po Malcherze Heybucie[32] (1690 год); Pater Ioannes Eybatowicz (каля 1700—1702 гадоў)[33].
Носьбіты
рэдагаваць- Павал і Даніель Эйбуты — літоўскія шляхцічы, якія падпісалі Кейданскую унію
- Мацей Айбутовіч (Maciej Ajbutowicz) — львоўскі мешчанін, які ўпамінаецца ў 1689 годзе[34]
Глядзіце таксама
рэдагавацьКрыніцы
рэдагаваць- ^ Francovich-Onesti N. Vestigia longobarde in Italia (568—774). Lessico e antroponimia. — Roma, 1999. P. 173.
- ^ Felder E. Die Personennamen auf den merowingischen Münzen der Bibliothèque nationale de France. — München, 2003. S. 49, 107.
- ^ Mitteilungen des Historischen Vereins der Pfalz. Bd. 91, 1993. S. 70.
- ^ Geuenich D. Die Personennamen der Klostergemeinschaft von Fulda im früheren Mittelalter. — München, 1976. S. 135.
- ^ Stemshaug O. Norsk Personnamnleksikon. — Oslo, 1982. S. 237.
- ^ Bótey, Nordic Names
- ^ Förstemann E. W. Altdeutsches Namenbuch. Bd. 1: Personennamen. — Bonn, 1900. S. 19.
- ^ Słownik etymologiczno-motywacyjny staropolskich nazw osobowych. T. 5: Nazwy osobowe pochodzenia niemieckiego. — Kraków, 1997. S. 39.
- ^ Дайліда А. Пачаткі Вялікага княства Літоўскага: ад стварэння да Крэўскай уніі / Рэц. С. Тарасаў. — Менск, 2019. С. 19.
- ^ Дайліда А. Пачаткі Вялікага княства Літоўскага: ад стварэння да Крэўскай уніі / Рэц. С. Тарасаў. — Менск, 2019. С. 16.
- ^ Słownik etymologiczno-motywacyjny staropolskich nazw osobowych. T. 5: Nazwy osobowe pochodzenia niemieckiego. — Kraków, 1997. S. 21.
- ^ Schmittlein R. Les noms d’eau de la Lituanie (suite) // Revue internationale d’onomastique. Nr. 1, 1964. P. 17.
- ^ Trautmann R. Die altpreußischen Personennamen. — Göttingen, 1925. S. 27.
- ^ Codex epistolaris Vitoldi. — Cracoviae, 1882. S. 4.
- ^ Saviščevas E. Polityka nadań wielkich książąt litewskich na Żmudzi w pierwszej połowie XV wieku // Prace historyczne 141, z. 2 (2014). S. 499.
- ^ Jablonskis K. Nauji Vytauto laikotarpio aktai // Praeitis. T. 2. — Kaunas, 1933. P. 386.
- ^ Lietuvos Metrika. Knyga 3 (1440—1498). — Vilnius, 1998. P. 49.
- ^ Lietuvos Metrika. Knyga 3 (1440—1498). — Vilnius, 1998. P. 50.
- ^ Rowell S. C. Acta primae visitationis diocesis vilnensis anno domini 1522 peractae. Vilniaus Kapitulos Archyvo Liber IIb atkūrimas. — Vilnius, 2015. P. 116.
- ^ Lietuvos Metrika. Knyga 8 (1499—1514). — Vilnius, 1995. P. 201.
- ^ Литовская метрика. Т. 1. — Петербург, 1903. С. 666.
- ^ Lietuvos Metrika. Knyga 9 (1511—1518). — Vilnius, 2002. P. 130.
- ^ Mackavičius A. Žemaitijos valsčių surašymas 1537—1538 m. — Vilnius, 2003. P. 323.
- ^ Lietuvos Metrika. Knyga 20 (1536—1539). — Vilnius, 2010. P. 263.
- ^ Метрыка Вялікага Княства Літоўскага. Кніга 35 (1551—1558 гг.). — Менск, 2020. С. 229.
- ^ Акты издаваемые Виленской комиссией для разбора древних актов. Т. 26. — Вильна, 1899. С. 89.
- ^ Акты издаваемые Виленской комиссией для разбора древних актов. Т. 26. — Вильна, 1899. С. 151.
- ^ Акты издаваемые Виленской комиссией для разбора древних актов. Т. 26. — Вильна, 1899. С. 34.
- ^ Akta zjazdów stanów Wielkiego Księstwa Litewskiego. T. 2. — Warszawa, 2009. S. 331.
- ^ Zinkevičius Z. Lietuvių antroponimika: Vilniaus lietuvių asmenvardžiai XVII a. pradžioje. — Vilnius, 1977. P. 139.
- ^ Metryka Litewska. Rejestry podymnego Welkiego Ksiestwa. Województwo trockie 1690 r. — Warszawa, 2000. S. 54.
- ^ Metryka Litewska. Rejestry podymnego Welkiego Ksiestwa. Województwo trockie 1690 r. — Warszawa, 2000. S. 195.
- ^ Memoriale Fratrum Minorum Conventualium Vilnensium (1702—1832). — Vilnae, 2020. P. 72.
- ^ Testamenty mieszkańców lwowskich z drugiej połowy XVI i z XVII wieku. — Warszawa, 2017. S. 278.