Кімін, Гімін (Гемін, Гемен, Геймен) — мужчынскае імя.

Gimmin
Паходжаньне
Мова(-ы) германскія
Утворанае ад Gimmo + Minno
Іншыя формы
Варыянт(ы) Гімін, Гемін, Гемен, Геймен
Зьвязаныя артыкулы
якія пачынаюцца з «Кімін»

Паходжаньне

рэдагаваць

Гімін (Gimmin) — імя германскага паходжаньня[1]. Іменная аснова -гін- (-ген-, -кін-) (імёны ліцьвінаў Гендрута, Кімунд, Менгін; германскія імёны Genedrudis, Ginmund, Mennigen) паходзіць ад гоцкага gin- 'пачатак' (гоцкае *ginnan, германскае *gennan 'пачынаць'[2]), а аснова -мін- (-мен-) (імёны ліцьвінаў Мінят, Асьміна, Гальмін; германскія імёны Miniatus, Osminna, Galmin) паходзіць ад гоцкага minan 'менаваць, памятаць, любіць'[3], minthi 'памяць'[4].

Варыянты імя ў гістарычных крыніцах: Lauryno Gyeminowycz (29 сакавіка 1468 году)[5]; пашни Кгеименишское… Кгеменишъскую [6]; Dawid Kiminowicz… Jakub Kiminowicz z Kiminiów… Jan Kiminowicz… Kazimier Kiminowicz… Michał Kiminowicz… Paweł Kiminowicz na miejscu Macieja Kiminowicza (1667 год)[7]; na miejscu P. Kiminowicza[8], Stanisław Kiminowicz… na miejscu Dawida Kiminowicza… Jakub Jurewicz Kiminowicz… Daniel Kiminowicz… Jerzy Kiminowicz[9], Jan Kiminowicz… na miejscu zastawnika Jana Kazimierza Kiminowicza[10] (1690 год); Giminy parafii kryniczyńskiej (1784 год)[11].

Носьбіты

рэдагаваць

Кіміновічы (Kiminowicz) гербу Залатая вольнасьць[12] — літоўскі шляхецкі род, які меў уладаньні на Жамойці.

У актах Вялікага Княства Літоўскага ўпамінаўся маёнтак Гіміняны ва Ўпіцкім павеце[13].

Глядзіце таксама

рэдагаваць
  1. ^ Förstemann E. W. Altdeutsches Namenbuch. Bd. 1: Personennamen. — Bonn, 1900. S. 641.
  2. ^ G // Köbler G. Gotisches Wörterbuch. 4. Aufl, 2014.
  3. ^ Дайліда А. Пачаткі Вялікага княства Літоўскага: ад стварэння да Крэўскай уніі / Рэц. С. Тарасаў. — Менск, 2019. С. 18.
  4. ^ Morlet M.-T. Les noms de personne sur le territoire de l’ancienne Gaule du VIe au XIIe siècle. T. I: Les noms issus du germanique continental et les créations gallo-germaniques. — Paris, 1971. P. 169.
  5. ^ Kodeks dyplomatyczny katedry i diecezji Wilenskiej. T. 1, z. 1: 1387—1468. — Kraków, 1932. S. 288.
  6. ^ Lietuvos Metrika. Knyga 10 (1440—1523). — Vilnius, 1997. P. 103.
  7. ^ Błaszczyk G. Herbarz szlachty żmudzkiej. T. 1. — Warszawa, 2015. S. 111.
  8. ^ Metryka Litewska. Rejestry podymnego Welkiego Ksiestwa. Księstwo Żmudzkie 1690 r. — Warszawa, 2009. S. 173.
  9. ^ Metryka Litewska. Rejestry podymnego Welkiego Ksiestwa. Księstwo Żmudzkie 1690 r. — Warszawa, 2009. S. 174.
  10. ^ Metryka Litewska. Rejestry podymnego Welkiego Ksiestwa. Księstwo Żmudzkie 1690 r. — Warszawa, 2009. S. 175.
  11. ^ Skibicki S. Dekanat kupiski diecezji wileńskiej w świetle opisów parafii z 1784 r. w świetle opisów plebanów. — Białystok, 2009. S. 117.
  12. ^ Gajl T. Herby Szlacheckie Rzeczypospolitej Obojga Narodow. — Gdańsk, 2003. S. 274.
  13. ^ Indeks alfabetyczny miejscowości dawnego wielkiego Księstwa Litewskiego: A—K (Abakanowicze — Kujany). Wilno, 1929. S. 194.