Беркін
Беркін, Беркен, Бергін (Бэргін, Пергін) — мужчынскае імя і вытворнае ад яго прозьвішча.
| Беркін лац. Bierkin | |
| Berekin | |
| Паходжаньне | |
|---|---|
| Мова(-ы) | германскія |
| Утворанае ад | Bero + Ginn Bero + суфікс -кін (-kin) |
| Іншыя формы | |
| Варыянт(ы) | Беркен, Бергін, Бэргін, Пергін |
| Зьвязаныя артыкулы | |
| якія пачынаюцца з «Беркін» | |
Паходжаньне
рэдагавацьБерыкін або Берыген, пазьней Пэркін (Berekin[1], Beregen, Perkin[2]) — імя германскага паходжаньня[3]. Іменная аснова -бер- (-бір-) (імёны ліцьвінаў Бірын, Бірыбольд, Бэрвольд; германскія імёны Birin, Beribald, Berwoldus) паходзіць ад гоцкага baira[4], германскага bero 'мядзьведзь'[5], а аснова -гін- (-ген-, -кін-) (імёны ліцьвінаў Гендрута, Кімунд, Менгін; германскія імёны Genedrudis, Ginmund, Mennigen) — ад гоцкага gin- 'пачатак'[6] (гоцкае *ginnan, германскае *gennan 'пачынаць'[7]). Апроч таго, у германскіх імёнах адзначаецца суфікс-пашыральнік -кін (-кен)[8].
Варыянты імя ў гістарычных крыніцах: чоловеки… Беркиничи[9], Перкгину чоловекь[10] (1440—1492 гады); Berkienowicz (1639 год)[11]; Berkinowicz (1645 год)[12]; Nobilis Joannes Berkinowicz, referendarius Vilnensis (22 і 26 траўня 1666 году)[13]; pana Jana Berkinowicza (20 сакавіка 1670 году і 10 сакавіка 1678 году)[14]; szlachetny pan Jan Berkinowicz — rayca (11 студзеня 1673 году)[15]; Berhinowicz Joannis (27 красавіка 1685 году)[16]; do pana Berkinowicza — burmistrza (2 красавіка 1686 году)[17]; kamienica Pana Berkienowicza… kamienica Jego Mości Pana Berkienowicza (1688 год)[18]; panów: Berkiena (1784 год)[19]; Franciszek Biergin (6 лютага 1786 году)[20]; Tomasz Bergin (1798 год)[21].
Глядзіце таксама
рэдагавацьКрыніцы
рэдагаваць- ^ Morlet M.-T. Les noms de personne sur le territoire de l’ancienne Gaule. T. III: Les noms de personnes contenus dans les noms de lieux. — Paris, 1985. P. 253.
- ^ Ferguson R. The Teutonic Name-system Applied to the Family Names of France, England, & Germany. — London, 1864. P. 69.
- ^ Morlet M.-T. Les noms de personne sur le territoire de l’ancienne Gaule du VIe au XIIe siècle. T. I: Les noms issus du germanique continental et les créations gallo-germaniques. — Paris, 1971. P. 52.
- ^ Morlet M.-T. Les noms de personne sur le territoire de l’ancienne Gaule du VIe au XIIe siècle. T. I: Les noms issus du germanique continental et les créations gallo-germaniques. — Paris, 1971. P. 52.
- ^ Дайліда А. Пачаткі Вялікага княства Літоўскага: ад стварэння да Крэўскай уніі / Рэц. С. Тарасаў. — Менск, 2019. С. 19.
- ^ Дайліда А. Пачаткі Вялікага княства Літоўскага: ад стварэння да Крэўскай уніі / Рэц. С. Тарасаў. — Менск, 2019. С. 17.
- ^ G // Köbler G. Gotisches Wörterbuch. 4. Aufl, 2014.
- ^ Förstemann E. W. Altdeutsches Namenbuch. Bd. 1: Personennamen. — Bonn, 1900. S. 356.
- ^ Lietuvos Metrika. Knyga 3 (1440—1498). — Vilnius, 1998. P. 31.
- ^ Lietuvos Metrika. Knyga 3 (1440—1498). — Vilnius, 1998. P. 50.
- ^ Paknys M. Vilniaus miestas ir miestieèiai 1636 m.: namai, gyventojai, sveèiai. — Vilnius, 2006. P. 107.
- ^ Paknys M. Vilniaus miestas ir miestieèiai 1636 m.: namai, gyventojai, sveèiai. — Vilnius, 2006. P. 150.
- ^ Акты, издаваемые Виленской археографической комиссией. Т. 10. — Вильна, 1879. С. 319, 326.
- ^ Акты, издаваемые Виленской археографической комиссией. Т. 10. — Вильна, 1879. С. 386, 414.
- ^ Акты, издаваемые Виленской археографической комиссией. Т. 10. — Вильна, 1879. С. 396.
- ^ Pansevič V. Vilniaus miestiečių išsimokslinimas XVII—XVIII a. — Kaunas, 2017. P. 185.
- ^ Акты издаваемые Виленской археографической комиссией. Т. 12. — Вильна, 1883. С. 515.
- ^ Obst J. Rachunki miasta Wilna // Litwa i Ruś. Z. 7—9, 1913. S. 139, 144.
- ^ Komosa Ł. A. Dekanat wiłkomierski w 1784 r. w świetle opisów parafii. — Białystok, 2013. S. 158, 160, 162.
- ^ Akta sejmiku kowieńskiego z lat 1733—1795. — Warszawa, 2019. S. 420.
- ^ Gaiszki, Geneteka baza Polskiego Towarzystwa Genealogicznego