Марыя Грынчанка

украінская пісьменьніца

Марыя Грынчанка (па-ўкраінску: Марія Грінченко), у дзявоцтве Гладзіліна, больш вядомая пад псэўданімам М. Загірня (1 чэрвеня 1863, Багадухаў, цяпер Харкаўская вобласьць, Украіна ― 15 ліпеня 1928, Кіеў, Украіна) ― украінская пісьменьніца, перакладніца, выдаўчыня. Жонка пісьменьніка Барыса Грынчанкі.

Марыя Грынчанка
Марія Грінченко
Maria Hrinchenko.jpg
Асабістыя зьвесткі
Імя пры нараджэньні Марыя Гладзіліна / Марія Миколаївна Гладиліна
Псэўданімы М. Загірня, М. Чайченко, М. Доленко, П. З. Р-ой
Нарадзілася 13 чэрвеня 1863(1863-06-13)
Памерла 15 ліпеня 1928(1928-07-15) (65 гадоў)
Пахаваная
Сужэнец Барыс Грынчанка
Літаратурная дзейнасьць
Род дзейнасьці пісьменьніца
Гады творчасьці 1884—1928
Кірунак рэалізм
Жанр верш, апавяданьне, артыкул
Мова украінская мова[1][1][1][…]
Дэбют 1884
Значныя творы «Під землею. Оповідання про шахти» (1897), «Чередник та дівчата» (1898)

ЖыцьцяпісРэдагаваць

Марыя Гладзіліна нарадзілася 1 чэрвеня 1863 году ў Багадухаве[2].

У 1881 годзе скончыла Багадухаўскую гімназію і пачала працаваць настаўніцай у мясцовай школе.[3]

У 1883 г. навучалася на летніх пэдагагічных курсах народных настаўнікаў у Зьміеве. Там пазнаёмілася з сваім будучым мужам Барысам Грынчанкам[4].

У 1884 г. Барыс Грынчанка і Марыя Гладзіліна пабраліся шлюбам. З таго часу яны працуюць разам[5].

У 1887 годзе Грынчанкі пераехалі на Кацярынаслаўшчыну ў сяло Аляксееўку (цяпер Перавальскі р-н Луганскай вобласьці)[6].

1894—1902 жыла з сям’ёй у Чарнігаве, дапамагала мужу ў выдавецкай дзейнасьці, а таксама зьбіраць фальклёр і калекцыі гравюраў і дакумэнтаў у Музэй украінскай старажытнасьці Васіля Тарноўскага. У 1902 г. пераехала ў Кіеў[7].

Марыя Грынчанка памерла 15 ліпеня 1928 году і пахаваная ў Кіеве на Байкавых могілках побач з сваім мужам, дачкой і ўнукам[8].

Муж — Барыс Грынчанка — украінскі пісьменьнік, вучоны, перакладнік, грамадзкі і палітычны дзеяч[9].

Дачка — Анастасія Грынчанка (1884—1907) — таксама пісьменьніца, якая рана памерла ад сухотаў[10].

ТворчасьцьРэдагаваць

Літаратурную дзейнасьць пачала ў 1884 годзе. Друкувала вершы ў часопісах «Зоря», «Дзвінок», «Правда»[11].

Аўтарка празаічных твораў «Під землею. Оповідання про шахти» (1897), «Чередник та дівчата» (1898)[12].

Больш вядомая ў якасьці перакладніцы твораў Г. Ібсэна, М. Мэтэрлінка, Л. Талстога, М. Салтыкова-Шчадрына, М. Твэна, К. Гальдоні, Г. Зудэрмана, М. Ляскова і іншых[13].

Навуковая дзейнасьцьРэдагаваць

Марыя Грынчанка актыўна дапамагала мужу ў запісах жывой мовы для будучага «Словаря української мови»[14].

Ад заснаваньня Ўкраінскай Акадэміі навук (1918) працавала ў Камісіі Слоўніка украінскай жывой мовы, бяручы ўдзел ў перавыданьні, рэдагаваньні і дапаўненьні «Словаря української мови» (1927—1928), стварэньні акадэмічнага «Російсько-українського словника» (т. 1—3, 1924— 33)[15].

Аўтарка падручнікаў «Рідне слово. Українська читанка» (1912) і «Наша рідна мова» (1918)[16].

ТворыРэдагаваць

  • 1897: «Під землею. Оповідання про шахти»,
  • 1898: «Чередник та дівчата»,
  • 1899: Давня пригода,
  • 1909: Гетьман Петро Сагайдачний,
  • 1912: Про одружіння на Вкраїні в давнішні часи[17].

КрыніцыРэдагаваць

  1. ^ а б в Hrìnčenko, Marìja // Нацыянальная служба Чэскай рэспублікі
  2. ^ Скрипник П. І. Грінченко Марія Миколаївна // Енциклопедія історії України: у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін.; Інститут історії України НАН України. — К.: Наукова думка, 2004. — Т. 2: Г — Д. — С. 207.
  3. ^ М. Г. Железняк. Грінченко Марія Миколаївна // Енциклопедія сучасної України: у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.]; НАН України, НТШ. — К.: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001—2020, https://esu.com.ua/search_articles.php?id=31904
  4. ^ М. Г. Железняк. Грінченко Марія Миколаївна // Енциклопедія сучасної України: у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.]; НАН України, НТШ. — К.: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001—2020, https://esu.com.ua/search_articles.php?id=31904
  5. ^ М. Г. Железняк. Грінченко Марія Миколаївна // Енциклопедія сучасної України: у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.]; НАН України, НТШ. — К.: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001—2020, https://esu.com.ua/search_articles.php?id=31904
  6. ^ Скрипник П. І. Грінченко Марія Миколаївна // Енциклопедія історії України: у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін.; Інститут історії України НАН України. — К.: Наукова думка, 2004. — Т. 2: Г — Д. — С. 207.
  7. ^ Скрипник П. І. Грінченко Марія Миколаївна // Енциклопедія історії України: у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін.; Інститут історії України НАН України. — К.: Наукова думка, 2004. — Т. 2: Г — Д. — С. 207.
  8. ^ Жадько В. О. Український некрополь.-К.,2005.-С.163.
  9. ^ Погрібний А. Г. Грінченко Марія Миколаївна // Українська літературна енциклопедія: В 5 т. / редкол.: І. О. Дзеверін (відповід. ред.) та ін. — К.: Голов. ред. УРЕ ім. М. П. Бажана, 1988. — Т. 1: А—Г. — С. 499.
  10. ^ Погрібний А. Г. Грінченко Марія Миколаївна // Українська літературна енциклопедія: В 5 т. / редкол.: І. О. Дзеверін (відповід. ред.) та ін. — К.: Голов. ред. УРЕ ім. М. П. Бажана, 1988. — Т. 1: А—Г. — С. 499.
  11. ^ В. О. Винник. Грінченко Марія Миколаївна // Українська мова: енциклопедія / НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови; ред. В. М. Русанівський [та ін.]. — К.: Українська енциклопедія, 2000.
  12. ^ Погрібний А. Г. Грінченко Марія Миколаївна // Українська літературна енциклопедія: В 5 т. / редкол.: І. О. Дзеверін (відповід. ред.) та ін. — К.: Голов. ред. УРЕ ім. М. П. Бажана, 1988. — Т. 1: А—Г. — С. 499.
  13. ^ Скрипник П. І. Грінченко Марія Миколаївна // Енциклопедія історії України: у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін.; Інститут історії України НАН України. — К.: Наукова думка, 2004. — Т. 2: Г — Д. — С. 207.
  14. ^ Скрипник П. І. Грінченко Марія Миколаївна // Енциклопедія історії України: у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін.; Інститут історії України НАН України. — К.: Наукова думка, 2004. — Т. 2: Г — Д. — С. 207.
  15. ^ Спис друкованих писанків Марії Грінченкової // Зап. істор.-філол. відділу ВУАН. К., 1923. Кн. 2-3; Копиленко Н. Б. Освітянський подвиг Марії Грінченко // РШ. 1994. № 9.
  16. ^ Спис друкованих писанків Марії Грінченкової // Зап. істор.-філол. відділу ВУАН. К., 1923. Кн. 2-3; Копиленко Н. Б. Освітянський подвиг Марії Грінченко // РШ. 1994. № 9.
  17. ^ Спис друкованих писанків Марії Грінченкової // Зап. істор.-філол. відділу ВУАН. К., 1923. Кн. 2-3; Копиленко Н. Б. Освітянський подвиг Марії Грінченко // РШ. 1994. № 9.