Відут (Відута) — мужчынскае імя і вытворнае ад яго прозьвішча.

Widut
Паходжаньне
Мова(-ы) германскія
Утворанае ад Wid + суфікс з элемэнтам -т- (-t-)
Іншыя формы
Варыянт(ы) Відута
Зьвязаныя артыкулы
якія пачынаюцца з «Відут»

Паходжаньне

рэдагаваць

Відут (Widut) — імя германскага паходжаньня[1]. Іменная аснова -від- (імёны ліцьвінаў Відмунд, Мельвід, Торвід; германскія імёны Widmund, Melvid, Torvid) паходзіць ад гоцкага wida 'повязь, злучэньне, моцнасьць' або ад гоцкага і германскага widus 'дрэва'[2]. Антрапанімічны суфікс-пашыральнік -ут- (-ut-) адзначаецца як у германскіх, так і ў славянскіх мовах[3].

Варыянты імя ў гістарычных крыніцах: Видута Жуковичъ (1563 год)[4]; Józef Widuta (1803 год)[5]; Mateusz Widutta (1804 год)[6]; Krystyna Widuto (1809 год)[7]; Krystyna Widutowna (1810 год)[8]; Anna Widut (1822 год)[9].

Носьбіты

рэдагаваць

Відута — прозьвішча, гістарычна зафіксанае на тэрыторыі цяперашняй Летувы[11].

У XVI ст. існавала зямля Відуцішкі (Видутишки) у Жамойцкім старостве[12].

  1. ^ Meineke B. Die Ortsnamen des Кreises Lippe. — Bielefeld, 2010. S. 514.
  2. ^ Дайліда А. Пачаткі Вялікага княства Літоўскага: ад стварэння да Крэўскай уніі / Рэц. С. Тарасаў. — Менск, 2019. С. 16—17.
  3. ^ Słownik etymologiczno-motywacyjny staropolskich nazw osobowych. T. 5: Nazwy osobowe pochodzenia niemieckiego. — Kraków, 1997. S. 204.
  4. ^ Ревизия Кобринской экономии: составленная в 1563 году королевским ревизором Дмитрием Сапегой. — Вильна, 1876. С. 216.
  5. ^ Miedniki, Geneteka baza Polskiego Towarzystwa Genealogicznego
  6. ^ Miedniki, Geneteka baza Polskiego Towarzystwa Genealogicznego
  7. ^ Rukojnie, Geneteka baza Polskiego Towarzystwa Genealogicznego
  8. ^ Kroże, Geneteka baza Polskiego Towarzystwa Genealogicznego
  9. ^ Miedniki, Geneteka baza Polskiego Towarzystwa Genealogicznego
  10. ^ Mackavičius A. Žemaitijos valsčių surašymas 1537—1538 m. — Vilnius, 2003. P. 122, 284.
  11. ^ Lietuvių pavardžių žodynas. T. 2. — Vilnius, 1989. P. 1205.
  12. ^ Спрогис И. Я. Географический словарь древней Жомойтской земли XVI столетия. — Вильна, 1888. С. 49.